Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Протягом звітного періоду в провадженні Миргородського міськрайонного суду перебувало 103 кримінальні справи, з яких у 87-ми з них було закінчено провадження, або 84,5%. Залишок нерозглянутих кримінальних справ становить 16 кримінальних справ.
За вказаний період поточного року до апеляційного суду за апеляціями учасників судового процесу було направлено 33 кримінальних справи відносно 38 осіб, що складає 37,9 % від кількості справ, провадження по яким закінчено. З яких 28 справ, станом на 01.10.2013, розглянуто апеляційним судом.
21 вироку, з них:
- 13 вироків відносно 16 осіб, залишені без зміни, тобто 61,9 %;
- 4 вироки відносно 5 осіб змінено, тобто -19 %;
- 3 вироки відносно 3 осіб скасовано, тобто 14,3% ( 1 - з направленням прокурору для проведення додаткового розслідування, 1 - з направленням справи на новий судовий розгляд, 1-з постановлениям нового вироку
2 постанови суду щодо 2 осіб, із яких:
-1 постанову стосовно 1 особи - скасовано, тобто 50 %.
3 - залишено без змін,
1 – змінено.
Апеляційна практика. Причини зміни та скасувань вироків.
1. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 21.02.2013 року змінено вирок Миргородського міськрайонного суду від 13 грудня 2012 року ( головуючий суддя Чернюк В.Д.) відносно ОСОБИ_1 з перекваліфікацію дій засудженої з ч.2 ст.368 на ч.2 ст.15, ст. 368 КК України. Колегія суддів визнала висновки суду щодо кваліфікації злочину помилковими, так як ОСОБА_1 виконала певні дії спрямовані на одержання хабара, але не одержала його з причин, які не залежали від її волі, отже такі дії необхідно було кваліфікувати як замах на вчинення цього злочину.
2. Колегією суддів було також змінено вирок місцевого суду від 01 листопада 2012 року (головуючий суддя Чернюк В.Д.) щодо засуджених за ст. 187 ч. З КК України на 9 років позбавлення волі ОСОБИ_1 та ОСОБИ_2 Підставою зміни вироку слугувало те, що місцевий суд при обранні покарання не в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України і не взяв до уваги те, що потерпілий, як під час досудового, так і судового слідства не мав претензій до засуджених, а заподіяну шкоду йому частково відшкодовано. Крім того поза увагою суду залишилось те, що ОСОБА_2 хворіє на тяжку хворобу — гепатит C., а ОСОБА_1 має на утриманні матір-інваліда, тяжких наслідків не настало, розмір сплаченої матеріальної шкоди є не суттєвим, а тому колегія суддів прийшла до висновку про пом’якшення покарання обом засудженим за ч.З ст. 187 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить їм на праві власності.
3. Ухвалою апеляційного суду від 25 липня 2013 року було змінено вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 травня 2013 року (головуючий суддя Сидоренко Ю.В.) відносно ОСОБИ_1, з резулятивної частини вироку було виключено посилання на стягнення з ОСОБИ_1 на користь ОСОБИ_2 2295,00 грн в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки відповідно до ст.93 КПК України (1960 р.) судові витрати покладаються на засуджених або приймаються на рахунок держави. Згідно ст. 91. Цього кодексу, витрати на правову допомогу потерпілому не відносяться до судових витрат, а посилання суду на ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» в даному випадку є безпідставними.
4. Ухвалою апеляційного суду від 30 липня 2013 року було змінено вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 травня 2013 року (головуючий суддя Куцин В.М.) відносно ОСОБИ_1, дії ОСОБИ_1 перекваліфіковано з ч.2 ст. 185 КК України на ч.1 ст. 185 КК України виключивши кваліфікуючу ознаку «вчинення злочину повторно», оскільки суд не звернув уваги на те, що постановою Миргородського міськрайонного суду від 28.11.2012 року ОСОБА_1 звільнений від покарання призначеного вироком Миргородського міськрайонного суду від 18.11.2010 року. Таким чином під час вчинення 06.12.2012 року інкримінованого ОСОБІ_1 злочину, попередні судимості були погашені, а сам він вважається таким, що в силу ст.. 89 КК України не має судимості. Виключено з вироку посилання на ст. 69 КК України та засуджено ОСОБУ_1 за ч.1 ст. 185 КК України до покарання призначеного судом, а саме до штрафу в сумі 1500 грн.
Скасовано 3 вироки відносно 3 осіб:
1. За вироком суду від 14 грудня 2012 року (головуючий суддя Куцин В.М.) ОСОБА_1 була засуджена за ч.2 ст. 367 КК України на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 2 роки, із застосуванням ст.75 КК України.
При апеляційному розгляді даної справи колегія суддів виявила, що суттєву неповноту та однобічність досудового слідства та через невиконання вимог сг.22 КПК України вирок суду скасувала, а матеріали справи направила прокурору для організації додаткового розслідування.
Приймаючи таке рішення, колегія апеляційного суду в ухвалі вказала, що досудовим слідством не встановлено, до чиїх обов’язків у УПРАВЛІННІ_1 входить контроль за сплатою виявленої суми боргу з податку з доходів фізичних осіб та невмотивовано чому не включення цієї суми боргу до реєстру кредиторів ТОВАРИСТВА_1 ставиться у вину саме ОСОБІ_1, яка нетривалий час виконувала обов’язки начальника управління, тоді як справжній начальник цього управління та начальник УПРАВЛІННЯ_1 також знали про процедуру банкрутства цього товариства. В ухвалі апеляційного суду також наведено ряд і інших обставин, які підлягали перевірці для того щоб з’ясувати чи є прямий причинно-наслідковий зв'язок між службовою недбалістю саме ОСОБИ_1 та тяжкими наслідками, якщо такі настали.
2. Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду від 20.12.2012 року скасовано також вирок від 02 серпня 2011 року ( головуючий суддя Гриб М.В.) відносно засудженого ОСОБИ_1 за ч.2 ст. 367 КК України, а справа направлена до суду на новий судовий розгляд через порушення права ОСОБИ_1, оскільки його захиснику була надана можливість ознайомитися з матеріалами справи лише частково.
3. Вироком Апеляційного суду Полтавської області від 17 січня 2013 року скасований вирок районного суду від 17 жовтня 2012 року (головуючий суддя Куцин В.М.) відносно ОСОБИ_1
Колегія суддів прийшла до висновку, що основне покарання засудженому за окремі злочини, передбачені ст.15 ч.2, 305 ч.2, 307 ч.2 КК України призначено місцевим судом із застосуванням ст. 69 ч.І КК України необгрунтовано. При цьому суд достатньо не врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу засудженого, розмір санкції статей, а тому призначене засудженому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі за вчинення особливо тяжкого злочину колегія суддів визнала явно недостатнім для виправлення засудженого. З огляду на це апеляційна інстанція призначила покарання ОСОБІ_1 за статтями які йому інкримінуються - у вигляді 7 років позбавлення волі з конфіскацією наркотичних засобів, що були предметом контрабанди, без конфіскації майна.
Скасовані постанови – 1 постанова
1. Колегією суддів апеляційного суду було скасовану постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 квітня 2013 року (головуючий суддя Чернюк В.Д.) щодо ОСОБИ_1 Цією постановою було відмовлено у задоволенні подання про звільнення ОСОБИ_1 від кримінальної відповідальності за ч.І ст. 212, ч.І ст. 366 КК України з підстав, передбачених ст.ст. 45, 48, ч.4 ст. 212 КК України, а кримінальну справу по її обвинуваченню направлено прокурору Полтавської області для організації досудового слідства.Перевіряючи законність судового рішення колегія суддів установила, що це рішення як за процесуальною формою так і за своїм змістом не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим направила справу на новий судовий розгляд. Зокрема, у вступній частині постанови місцевий суд не виклав формулювання обвинувачення, яке пред’явлене ОСОБІ_1, не зробив висновків чи мало місце діяння, поставлене їй у провину, а також не обгрунтував доведеність чи не доведеність її вини у вчиненні та правильність кваліфікації.
Окрім цього суд зробив неправильні та необгрунтовані висновки про неможливість застосування ч.4 ст. 212 КК України у зв’язку з тим, що в матеріалах справи відсутні відомості про відшкодування ОСОБОЮ_1 шкоди державі, завданою несвоєчасною сплатою нею податку ( фінансові санкції, пеня), адже саме для визначення необхідних до сплати штрафних (фінансових) санкцій чи пені при розрахунку грошового зобов’язання органу державної податкової служби для винесення податкового повідомлення-рішення. як підстава для його прийняття і є вирок суду або постанова про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав, що набрали законної сили, а не навпаки, як вважав суд.
Змінені ухвали – 1 ухвала
1. Колегією суддів апеляційного суду було змінено ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 липня 2013 року (головуючий суддя Куцин В.М.) про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Миргородського міськрайонного суду від 04.01.2010 року, про звільнення від покарання ОСОБИ_1
Цією ухвалою було відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду із заявою про перегляд постанови Миргородського міськрайонного суду від 04.01.2010 року, про звільнення від покарання ОСОБИ_1, призначеного вироком Великобагачанського районного суду від 12.12.2006 року за ст. ст. 185 ч.3, 186 ч.2, 70, 75, 76 КК України за нововиявленими обставинами, мотивуючи своє рішення тим що збіг встановлений ст. 466 КПК України двомісячний сторок. Крім того в ухвалі суд першої інстанції, посилаючись на ч.1 ст. 467 КПК України вказав, що за змістом диспозиції цієї статті перегляду за нововиявленими обставинами підлягають лише вироки та ухвали. Оскільки у заяві прокурора йде мова про постанову суду, то вона не може бути переглянута.
Перевіряючи законність ухвали Миргородського міськрайонного суду колегія суддів установила, що з долученого до клопотання обвинувального висновку затвердженого прокурором 11 травня 2012 року вбачається, що на час направлення 12 травня 2012 року кримінальної справи стосовно ОСОБИ_1 та інших до Велико-Багачанського районного суду було відомо, що на час вчинення інкримінованого йому злочину в середині липня 2009 року той мав судимість за вироком В.Багачанського районного суду від 21.12.2006 року за ч.2 ст.186,ч.З с. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки та на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням протягом іспитового строку 3 роки.
Тобто, щонайменше з 11 травня 2012 року прокурор мав знати про наявність обставин для перегляду справи за нововиявленими обставинами. При цьому не має значення, який саме прокурор мав знати про ці обставини, чи прокурор, що направляв справу до суду, чи прокурор який порушив клопотання про перегляд справи за нововиявленими обставинами, оскільки обов'язок того та іншого полягає в ретельному з'ясуванні всіх обставин справи у тому числі і тих, які можуть вплинути на призначення винуватому міри покарання.
За вказаних обставин, особа, ініціатор звернення з клопотанням - прокурор могла та була зобов'язана знати про наявність нововиявлених обставин не пізніше 11 травня 2012 року.
З огляду на це, доводи прокурора про те, що про факт обвинувачення ОСОБИ_1 у скоєнні в 2009 році злочину було не відомо до 01.06.2013 року не відповідають дійсності, а тому висновки суду першої інстанції про пропущення ініціатором звернення двох місячного строку є правильним.
Водночас, посилання місцевого суду на те, що діючим КПК допускається перегляд за нововиявленими обставинами лише вироків і ухвал але не постанов, суперечить нормам закону, що містяться у главі 34 та п.16 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України, а тому вказаний мотив було виключено з мотивувальної частини ухвали суду. В іншій частині ухвала суду першої інстанції була залишена без змін.
Суддя Миргородського
міськрайонного суду Городівський О.А.
_03_03.png)
