Зайнятість працею засуджених у місцях позбавлення волі.

Вирішення соціальних та економічних проблем, які в сучасних умовах стоять перед Україною, значною мірою залежать від того, чи буде забезпечена кожна працездатна людина роботою, мобілізовані її можливості з підвищення активності як працівника.

Сьогодні в умовах переходу України на шлях ринкових відносин, у зв’язку з визначенням України як держави з ринковою економікою постає необхідність змінити деякі правові інститути, які в повній мірі відповідають реаліям і потребам практики.

Однією з таких проблем є трудова зайнятість засуджених у місцях позбавлення волі.

Конституція України 1996 року у статті 43 закріпила, що кожен має право на працю, яка включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Конституційна норма надає можливість вільного волевиявлення кожної людини працювати їй чи ні.

Що стосується поняття зайнятості населення, то його законодавче вивчення закріплено у ст.. 1 Закону України «Про зайнятість населення», під якою розуміють діяльність громадян, пов’язану із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, і приносить їм прибуток у грошовій або іншій формі.

Протягом тривалого історичного періоду проблема трудової зайнятості засуджених у місцях позбавлення волі не була в юридичній науці предметом глибокого і всебічного аналізу. Це обумовлюється тим, що однією з традиційно домінуючих тенденцій у сфері праці України було стійке перевищення попиту на робочу силу над пропозицією й можливість у більшості випадків використовувати засуджених на низькооплачуваній, примітивній  роботі, як дешеву робочу силу. Однак перехід економіки на ринкові умови господарювання, включаючи створення реального ринку праці України, як одного з найважливіших її складових, вимагає здійснення глибокого й всебічного аналізу проблеми трудової зайнятості населення України в цілому, і трудової зайнятості засуджених у місцях позбавлення волі.

Становлення ринкової економіки й супутнє цьому виникнення великої кількості організаційно-правових форм підприємств і організацій, заснованих на різних формах власності, зміцнення їх економічної і юридичної самостійності, а також зміна ролі держави у сфері трудової зайнятості і обумовили необхідність розробки концепції трудової зайнятості засуджених у пенітенціарних установах, яка адекватно відбиває нові економічні і юридичні умови життя українського суспільства й шляхи її вирішення і умовах ринку.

Починаючи з 1997 року, промислові підприємства пенітенціарної системи нарощують обсяги виробництва та реалізації товарної продукції. Лише за два останні роки кількість забезпечених працею засуджених зросла на 20 тис. осіб. Такі результати отримані завдяки участі підприємства Державного департаменту з питань виконання пако рань у виконанні державного замовлення, розширенню номенклатури продукції та спектру послуг промислового характеру, інтенсивному розвитку швейних підприємств та підприємств із власною сировинною базою.

Проблема ефективності зайнятості засуджених осіб характерна не тільки Україні. Наразі в Росії у складі системи виконання покарань функціонує 596 промислових  підприємств, що випускають близько 100 тис. найменувань продукції. Річний обсяг виробництва складає майже 400 млн. доларів США. Кількість непрацюючого спецконтингенту за п»ять останніх років знизилась з 145 тис. до 92 тис. осіб. Однак усе ще не розв’язаними залишаються проблеми недостатньої трудової зайнятості засуджених, різкого зниження питомої ваги виробничих об’єктів, що працюють із підприємствами системи за кооперацією або використовують працю засуджених на контрагентських роботах.

Підприємства системи виконання покарань Білорусії, на відміну від таких же в Україні, звільнені від сплати податку на додану вартість. Рівень трудової зайнятості становить 61% від кількості працездатних засуджених.

В Узбекистані праця засуджених є обов’язковою. Особливістю організації трудової діяльності у Молдові є те, що відповідно до діючого законодавства праця спецконтингенту не є обов’язковою. В Молдові для працюючих засуджених, що ставляться до праці позитивно, встановлені пільги у вигляді зменшення терміну відбуття покарання. Така практика суттєво сприяє поліпшенню ставлення засуджених до праці.

У Польщі обов’язкове працевлаштування засуджених чинним законодавством також не передбачено високий рівень безробіття у країні вцілому. Можливість працевлаштування відповідної групи засуджених залежить від суми коштів, які надходять із державного бюджету для створення робочих місць. Засуджені здебільшого працюють неповний день при слідчих ізоляторах і виправних колоніях, залежно від фінансових можливостей системи. Специфікою працевлаштування на контрагентських роботах є їхня сезонність, що зумовлює зростання працевлаштування у період весни – осені й спад міжсезоння та зимовий період. Останнім часом через відсутність податкових пільг та фінансових переваг, пов’язаних із працевлаштуванням осіб позбавлених волі, контрагенти відмовляються працевлаштовувати засуджених. Засуджені мають, як правило , дуже низькі професійні навички, у зв’язку з чим не можуть конкурувати на ринку праці і не цікавлять роботодавців.

Таким чином серйозними проблемами залишаються недостатній рівень працевлаштування засуджених, низька виробнича кваліфікація спецконтингенту, моральна і фізична застарілість обладнання, обмежена кількість нових технологій, відволікання виробничих коштів на забезпечення потреб бюджетного сектору установ, пов’язане з недостатнім бюджетним фінансуванням системи, відсутність на підприємствах системи спеціалізованих професійно-технічних закладів для професійної підготовки засуджених.

Головна мета сьогодні – визначити перспективні шляхи додаткового працевлаштування засуджених, підвищення рівня професійної підготовки спецконтингенту, розв’язання проблеми переоснащення виробництва, тобто створення таких умов, які б дали можливість налагодити випуск конкурентоспроможної продукції.

Водночас постає проблема працевлаштування осіб, які вже відбули покарання і звільнились з місць позбавлення волі. Щорічно з пенітенціарних установ у зв’язку з відбуттям покарання або з інших, передбачених законодавством підстав, звільняється від 50 до 70 тис. осіб.

Таким чином, поряд з проблемою ефективної організації зайнятості засуджених необхідно розглядати і питання працевлаштування звільнених осіб, яке в загальному вигляді негативно впливає на розвиток ринку праці й економічну стабільність нашої держави.

Суддя Миргородського

 міськрайонного суду                                                    Сидоренко Ю.В.

Вик. Юхименко О.Б.